Етнополітична карта світу 21 століття
Жук П.,Мазур Н., Соломонюк Р., Турчак Р.
Вступ
Методичний коментар Предметний коментар Карти
Новини
ЗМІ про нас
Скачати
Посилання
Статті
Контакти
Форум

Web svit21.narod.ru

Росія може розпастися на сорок держав

ВІЗІЇ

Ігор МЕЛЬНИК

Жук П., Мазур Н., Соломонюк Р., Турчак Р. Етнополітична карта світу ХХІ століття / Методичний і предметний коментарі. - Тернопіль: Мандрівець, 2000. - 240 с.: карта, іл.

Важко відразу визначити жанр пропонованої праці. Що це - фантазія, утопія, обґрунтований прогноз чи робоча гіпотеза? Автори - Петро Жук, Назар Мазур, Роман Соломонюк, Роман Турчак - зробили спробу подивитись, як виглядатиме світ за кілька десятиліть. Наскільки їх припущення збудуться або й ні, можливо, ми вже не дізнаємося. Бо у цьому новому світі житимуть наші діти, внуки та правнуки.

Але чи знаходилися сміливці, які могли точно окреслити, наприклад, у 1910 році, зміни на мапі Європи та Близького Сходу, які відбулися протягом наступного десятиліття? Або ж спрогнозувати у 50-х карту Африки 60-70-х років? Не кажу вже про кардинальні зміни останнього десятиріччя.

Протягом сторіччя, що минає, кількість незалежних держав у світі зросла більш ніж утричі. Якби подібна тенденція збереглася й у наступному столітті, то їх число мало б стати більшим ніж півтисячі. Які б це мали бути держави, якими можуть бути їх межі чи столиці? На ці питання намагаються відповісти автори книги, ілюструючи свої прогнози картографічними матеріалами.

Вони вважають, що історія людства є передусім історією народів, а матеріальною складовою рушійних сил геополітичних процесів є боротьба за ресурси, яка особливо загострюється тепер, коли більшість із них починають вичерпуватися. Тому автори вважають, що швидким і ефективним способом обмеження процесу вичерпування ресурсів є збільшення суверенітету над ними саме того населення, яке живе на територіях, де знаходяться ресурси. Також гостро стоїть проблема захисту культурної та духовної спадщини народів, їх національно культурної ідентичності й генофонду. Ефективно розв'язати ці проблеми можуть лише національні держави.

Незавершений процес національного державотворення і в Європі. У Країні Басків, Ольстері, Корсиці, Боснії та Косово він навіть набуває форм збройної боротьби. У країнах Європейського Союзу процес утворення нових національних державних утворень басків, каталонців, галісійців, шотландців, корсиканців та інших народів повинен відбутися порівняно безболісно - в умовах економічної та політичної інтеграції, відкритих кордонів та свободи переміщення людей і капіталів. Невідомо, як ці процеси відбуватимуться на Балканах, але ні в кого зараз не викликає сумнівів відділення від Сербії Чорногорії та Косово та остаточний розподіл Боснії та Герцеговини між однойменною мусульманською державою, Сербією та Хорватією. Хоча у мене викликає сумнів можливість утворення таких незалежних держав, як Фризляндія чи Лапландія.

Чи не найбільші метаморфози очікуються на території нинішньої Російської Федерації, яка може розпастися на сорок держав. Услід за Чечнею-Ічкерією сильні сепаратистські тенденції відчуваються серед інших народів Північного Кавказу, а також у республіках Татарстан, Саха, Тува. Не виключений і розподіл етнічних російських земель по лінії протистояння між Москвою та Санкт-Петербургом, яка нині дещо згладжується особистими зв'язками нинішнього президента, який намагається примирити еліти обох "столиць". Однак регіональні еліти колонізованих територій Сибіру чи Далекого Сходу теж не від того, аби самим розпоряджатися багатими ресурсами своїх регіонів, а не ділитися з федеральним центром. Автори вважають також, що існування стійкої й стабільної Росії не входить в інтереси тюркських народів та євреїв.

Можна погодитися з авторами у тому, що рано чи пізно повинні розпастися такі багатонаціональні держави, як Індія, Пакистан, Афганістан, Іран, Філіппіни, Індонезія, Нігерія, Конго, Танзанія, ПАР... Від Канади можуть відділитися Квебек та Степові провінції, від Китаю - Тибет та Джунгарія, від Туреччини - Курдистан, однак мені видається малоймовірним, що цим державам загрожує ще більше дроблення. Важко також погодитись з думкою авторів щодо того, що подібних процесів не уникнуть і США. Автори прогнозують, що наймогутніша держава світу може розпастися на Нову Англію, Озерні Штати, Конфедерацію Південних Штатів, Луїзіану, Техас, Оклахому, Сполучені Штати Заходу, Каліфорнію, Орегон, Аляску, Гаваї та Нову Мексику. Якщо йти за цією логікою, то треба було б до цього переліку долучити і Флориду. Однак поки існуватиме ядерна зброя, світ буде зацікавлений у контрольованому та прогнозованому інструменті її глобального стримування, яким поки що залишаються США. Але то все питання дискусійні - і час покаже, наскільки справдилися прогнози авторів.

Трапляються у книзі, на жаль, і огріхи, які слід виправити у наступних виданнях цієї дуже цікавої та потрібної праці. Зокрема, повторюється поширена неточність, що у 1944-1946 рр. українці зі своїх етнічних земель у Польщі були переселені в Україну "в результаті так званої операції "Вісла"(стор. 51). Хоча саме ця операція стосувалася лише переселення українців на північні та західні землі Польщі у 1947 році. На стор. 79 цієї книги написано, що Тува увійшла "до складу Радянського Союзу в 1922 році", хоча насправді це сталося у 1944 р. А до складу держави Кука-Чин автори зараховують то Маніпур (стор. 118, 119), то індійський штат Тріпура (стор. 121)...

Газета "Поступ" 9-10 грудня 2000 р.
Всі права на книгу належать авторському колективу.
Використання матеріалів тільки з посиланням на сайт.
Передрук та будь-яке інше відтворення тільки з дозволу авторів
"Етнополітична карта світу 21 століття" 2000-2006 ©