Предметний коментар
Південна Америка
Більшу частину цього континенту можна віднести до типу 3, тобто до колонізованих територій. Проте на значній частині саме цих територій сформувалися новітні нації, які на основі материнської європейської культури, увібравши особливості асимільованих корінних народів, утворили власні культури, що активно розвиваються. Для таких країн характерно те, що переважна більшість їхнього населення - нащадки переселенців з Європи, насамперед південної та східної. В цих країнах етнічна ситуація стабільна, тобто тут сьогодні не існує якихось значних проблем у міжетнічних стосунках. Ці країни характеризуються найвищим на континенті рівнем економічного та політичного розвитку. Розташовані вони на півдні континенту. До них можна віднести Аргентину, Уругвай, Чилі. Досить стабільна етнічна ситуація і в Парагваї, населення якого також можна вважати сформованою новітньою нацією. Проте основою цієї нації стало корінне індіанське населення. А рівень розвитку Парагваю суттєво нижчий, ніж його південних сусідів.
Поряд з цим, переважна більшість держав півночі континенту має значні проблеми з національним питанням. Тут поряд існують відмінності у культурному, економічному, релігійному плані як між нащадками переселенців, так і між корінними етнічними групами (хоча індіанців також можна вважати переселенцями, які прибули на цей континент за кілька тисячоліть перед європейцями). Ці відмінності досить часто призводять до відкритої ворожнечі між різними групами населення. Деколи доходить до збройних сутичок. До таких країн можна віднести Бразилію, Колумбію, Еквадор, Перу, Болівію. Для цих країн характерні політична нестабільність, нерівномірний економічний розвиток, а також наявність різних достатньо сформованих і структурованих етнічних груп, що усвідомлюють свої етнічні інтереси. Ці інтереси в рамках сучасних держав часто входять у суперечність з інтересами інших етнічних груп, передусім тих, що домінують у тій чи іншій країні. Тому тут активно розвиваються сепараційні процеси. Паралельно відбувається консолідація етнічних груп, близьких за походженням, інтересами, ментальністю. Таким чином, можна передбачити, що внаслідок загострення політичних суперечностей, сепараційних і консолідаційних процесів на території цих країн виникатимуть нові стійкі етнополітичні утворення.
Проміжними між цими двома групами країн є Венесуела, Гайана, Суринам, Гвіана, етноси в яких хоча й не повністю консолідувалися в нові нації, проте значної етнічної конфронтації немає, а різниця між рівнями різних етносів дуже велика. Можна прогнозувати достатню стабільність в цих країнах і, ймовірно, консолідаційні процеси в них призведуть до пришвидшеного розвитку етнічних груп і формування націй на основі вже існуючих країн.
Аргентина
Можна вважати, що з часу проголошення у 1810 р. незалежності від Іспанії в Аргентині утворився новий аргентинський етнос, основними компонентами якого стали креоли, індіанці, іспанці. Більша частина індіанського населення, якій вдалося зберегтися у приандських районах, зробила значний вплив на формування культури та побуту аргентинської нації. Визвольна війна проходила під гаслом рівності індіанців, негрів, метисів та креолів. Колоністи, які прибували освоювати провінцію Ріо-де-Ла-Плата, були чоловіками. Тому, незважаючи на юридичні заборони, відбувалося поступове змішування етносів. Основою сучасного аргентинського етносу стали гаучо, що сформувалося внаслідок змішаних шлюбів між основними компонентами аргентинської нації. Помітні сепараційні процеси були тільки у перші роки незалежності (1820-1850 рр.), причому вони мали чисто економічний характер, що проявлялося в інтенсивнішому розвитку прибережних провінцій. Після силового придушення цих сепараційних рухів усі провінції об'єдналися навколо Буенос-Айреса. Пізніші емігранти, переважно італійського та слов'янського походження, суттєво не змінили етнічної ситуації в країні. Тому тепер становище можна вважати стабільним. Первинні етнічні компоненти відокремлено майже не збереглися. В країні немає жодних етнічних груп, які б компактно проживали й були структуровані. Тому тут не прогнозується жодних територіальних змін. Претензії Аргентини на Фолклендські (Мальвінські) острови навряд чи достатньо обґрунтовані. Адже на цих островах сформувався власний, переважно англомовний етнос, що претендує на незалежність.
Уругвай
Уругвайський етнос протягом тривалого часу формувався без прямого впливу колонізаторів, позаяк територія країни до XVIII століття перебувала поза контролем іспанського уряду і колонізація проводилася досить в'яло. Тому на формування уругвайців як окремої нації дуже великий вплив мало місцеве населення, яке на початку колонізації становило абсолютну більшість. Про це свідчить і те, що під час заснування сучасної столиці Монтевідео тільки керівниками загону були іспанці, в той час як індіанці виконували основні роботи. Основу сучасного уругвайського етносу становлять, як і в Аргентині, гуачо, проте вони мають більшу частину індіанського компоненту, ніж аргентинці, і домішки португальського населення. У 1741 р. велася справжня війна з індіанцями чарруа. Проте на сьогодні індіанці злилися в єдине ціле з прийшлим населенням, є надто малочисельними і перебувають на низькому рівні розвитку. Не спостерігається жодних тенденцій до їх відокремлення. Виходячи з цього, тут не прогнозується жодних територіальних змін.
Парагвай
На сьогодні це практично однонаціональна держава. Парагвайці розмовляють іспанською та мовою гуарані. Виділяють також племена тупі-гуарані, яких відрізняє від парагвайців хіба те, що вони продовжують дотримуватися старих традицій. Тому якісь сепараційні тенденції на території їх проживання малоймовірні. Парагвай можна вважати типовим прикладом національної держави індіанців. Його кордони майже збігаються з межами етнічних земель гуарані. Тому не прогнозується суттєвих змін на території сучасного Парагваю.
Чилі
Як єдине ціле чилійська нація склалася наприкінці XVII століття. На сучасному етапі у Чилі навряд чи можна прогнозувати якісь значні джерела сепарації, крім територій, заселених племенами арауканів (їх самоназва - мапуче, що перекладається як "люди землі"). Про можливість такої сепарації говорить той факт, що Арауканія була завойована тільки в 1883 р. за допомогою підкупу вождів різних племен. Іспанські конкістадори наштовхнулися на запеклий опір мапуче. Вони були змушені підписати мирний договір з індіанцями в 1773 р., за яким Арауканія визнавалася незалежною. Після підкорення араукани не влилися в чилійський етнос. Цьому сприяли специфічна ментальність, територіальна, економічна та культурна відособленість. Мапуче вороже ставляться до "білих". Тому не раз виникали конфлікти між мапуче та представниками уряду. Навіть після військової поразки мапуче зберегли за собою свої землі. Офіційний уряд не надто наполягав на переселенні мапуче, а створив резервації на місцях їх компактного проживання. Причиною цього було побоювання нових виступів. Нині чисельність індіанського населення зростає. Багато мапуче працюють у містах. Поступово формується прошарок інтелігенції. На сьогоднішній день мапуче можна вважати зрілим сформованим народом, який повністю готовий до формування власного етнодержавного утворення.
Після соціальних експериментів і диктатури Чилі твердо стала на шлях демократичного розвитку. Тому можна припустити, що офіційному урядові для підвищення свого авторитету не буде вигідно суперечити прагненню мапуче до незалежності. Тому прогнозується виникнення етнодержавного утворення народу мапуче - Арауканії.
Межі.
Арауканія - сучасні провінції Арауко, Біо-Біо, Мальєко, Каутін, Осорно. Столиця - теперішній консолідаційний та історичний центр народу мапуче місто Темуко.
Чилі - решта території сучасного Чилі. Столиця - місто Сантьяго.
Бразилія
Одна з найбільших країн Південної Америки. Якщо не брати до уваги нижчого рівня економічного розвитку, то багато в чому її можна порівняти зі США. Проте у деяких внутрішніх районах тут залишилося корінне індіанське населення, яке майже не зазнало європейського впливу. Разом з тим, в інших районах прийшле населення, змішуючись з корінним, дало початок новим етнічним формаціям, які, маючи спільну мову, все більше розділяються культурно. Тепер Бразилія увійшла в смугу економічної кризи, що сприяє політичній нестабільності та підриває єдність країни, тим більше що з етнічного погляду підстави для сепараційних процесів більш ніж достатні. Тому можна припустити виникнення на території сучасної Бразилії кількох етнодержавних утворень. Адміністративний поділ Бразилії також сприяє розділенню, оскільки досить точно окреслює етнічні території корінного населення та зони впливу нових етнічних формацій. Бразилія є федеративною республікою, а поліетнічні федерації мають виразну тенденцію розділення на окремі національні держави. Можна передбачити, що ці держави виникатимуть на основі таких територій: Північно-східна частина країни, Східне узбережжя, Центральні райони, Південна Бразилія, Аравакія, Амазонія.
Північно-східна частина. З початку колонізації Бразилії на цій території складалася окрема етнічна спільнота. В штатах Пара й Амапа оселялися переважно військові та перші дослідники, які не займалися плантаторським господарством, оскільки тут були природні умови, не надто сприятливі для цього. Тому в цих штатах, як правило, не використовували працю негрів, завезених з Африки. Через нестачу жінок європейського походження португальці брали за дружин індіанок. Багато з них прагнули одружитися з дочками вождів, бо це давало можливість експлуатувати індіанців. За звичаями багатьох індіанських племен, національна приналежність визначалася по батьківській лінії. Тому представники змішаного метисного населення здебільшого не вважалися повноправними членами племен. Таким чином, починаючи з XVII століття, метиси почали виділятися в окрему етнічну спільноту, яка поєднала португальську культуру з індіанськими традиціями. Стійкість індіанського культурного елементу, який не надто виявлявся ззовні, підсилювалася тим, що діти виховувалися матерями (а саме жінки найбільше були зв'язані з індіанською культурою). Поступово метиси, або як вони себе називають - каболо - добилися заборони втручання білих у їхні общини. Це було затверджено колоніальними властями наприкінці XVIII століття. Їхній відірваності від індіанського коріння сприяло часте залучення метисів на військову службу для підкорення так званих "диких індіанців", яке, розпочавшись у другій половині XIX століття, продовжується й понині. Це, звичайно, зумовлює ворожість з боку індіанців Амазонії, які внаслідок дедалі більшого усвідомлення спільності інтересів поступово зливаються в єдине ціле, зовсім ізольоване від метисів. Тому можна говорити про формування нового етносу на основі каболо. Також є й історичний прецедент їх державності. Під час війни за незалежність на території штату Пара було створено Республіку Пара, яка існувала протягом досить тривалого часу. Штати Пара й Амапа є відносно мало заселеними, слабо зв'язаними з іншими частинами Бразилії, досить відсталими, тому не можна говорити про якесь велике прагнення бразильців (Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро) утримати ці території, особливо в час економічної кризи. Найважливішими транспортними артеріями є Амазонка та її притоки, які переважно забезпечують внутрішні транспортні потреби цих територій, але не дають зв'язку з основною частиною країни. На межах індіанських земель й понині існують військові застави, склад яких і надалі формується із середовища каболо. Виходячи з наведених чинників, прогнозується виникнення етнодержавного утворення каболо Пара-Амапа.
Східне узбережжя включає штат Байя та менші прибережні штати. Природні умови цієї території сприятливі для вирощування цукрової тростини, що й викликало розквіт работоргівлі, оскільки негри були міцнішими й витривалішими робітниками, ніж індіанці Амазонії. Крім того, індіанці зневажали землеробство та людей, пов'язаних з ним. Змішані шлюби португальців з неграми призвели до формування нового етнічного елементу - мулатів. Їхня культура увібрала традиції африканських племен та деякі місцеві індіанські звичаї. З індіанцями мулати перебували переважно у ворожих стосунках, оскільки загони, що спрямовувалися у джунглі, часто формувалися з рабів-утікачів. Не було тісних стосунків також із сусіднім метисним населенням через деяку зверхність та закритість останніх. Нині ця диференціація продовжує поглиблюватися. Збереглася дискримінація з боку "білих" Півдня. Тепер основні промислові та політичні центри розташовані переважно у центральній частині Бразилії. Тому мулатам продовжують ставити перепони, наприклад, у просуванні кар'єрною драбиною, під час служби у війську тощо. У містах штату Байя значну частку негритянського населення становлять вихідці з Судану, котрі принесли з собою елементи мусульманської культури. В економічному плані Байя залишається одним з найважливіших постачальників рослинної продукції сільського господарства, має значні гідроресурси та нафту, що дає змогу цьому регіону легше перенести економічну кризу, перший спалах якої в Бразилії був у 1998 р. Беручи до уваги ці та інші чинники, прогнозується виникнення в цій частині країни етнодержавного утворення, етнічною основою якого будуть мулати. Назвою цього утворення, ймовірно, стане Байя - назва найбільшого штату.
Центральна частина Бразилії також має суттєві особливості, що вплинули на формування етносів цієї території. Колонізувалася вона переважно вихідцями з південної частини Португалії, яка довший час була під впливом арабів, що наклало свій відбиток на її населення. Вихідці з півдня Португалії зберегли свою відособленість і на новому місці. Вони представляли переважно клас ремісників. Тут значно менше, ніж на Східному узбережжі, прижилося плантаторне землеробство і, відповідно, було завезено менше негритянського населення. У той же час, подібно до штату Пара, хоча й у менших масштабах, відбувалося змішування з індіанцями. Таким чином, склався новий протоетнос, названий "гаушо" на зразок аргентинських гаучо. Більшість великих міст також було засновано португальцями Півдня. Отже, цілком доречно говорити про відділеність цієї етнічної спільноти як від індіанців, так і від мулатів та метисів. Зростає невдоволення населення центральної Бразилії економічним станом внутрішніх районів країни. Більшість жителів міст вважають, що саме вони "рятують" внутрішні райони від повного банкрутства. В умовах економічної кризи ці суперечності поглиблюються і набувають уже національних масштабів. Жителі центрально-східних штатів Бразилії ідентифікують себе як певну етнічну окремішність. Тому, незважаючи на метропольне становище цієї території в сучасній Бразилії, й тут можливі сепараційні тенденції. Проте основною функцією цієї території під час сепараційних процесів у Бразилії буде, очевидно, їх стримування. Саме ця частина, очевидно, стане головним спадкоємцем сучасної Бразилії, зокрема за цією частиною залишиться теперішня назва країни. Саме для цієї частини характерний етнічний тип "чистого" бразильця, бразильська ментальність і культура.
Південні райони колонізувалися зовсім іншим етнічним елементом, ніж центральні, - крім вихідців з північної Португалії, тут особливо багато нащадків поселенців з інших європейських країн. Крім того, вплив корінного індіанського населення (яке етнічно суттєво відрізняється від індіанців центральної частини та Амазонії) на сформовану тут етнічну спільноту значно більший. Перші колоністи були просто асимільовані місцевими жителями. Індіанський вплив був настільки сильним, що тут не прижилася чиста португальська мова, а виникла нова мова, названа "лінґуа-жерал", що дала індіанським мовам португальську граматику, а сама взяла з цих мов багато слів, особливо для назв рослин і тварин. Великий вплив на формування населення південних штатів мали також європейські емігранти першої третини ХХ століття. Це були переважно італійці, німці та українці. Вплив цього етнічного елементу в регіональній еліті дуже великий. Він суттєво позначився на соціально-психологічних і культурних особливостях населення цієї території. За багатьма ознаками воно ближче до Аргентини й Уругваю, ніж до Центральної Бразилії. До індіанського коріння це населення вже не може повернутися і злитися з ним, оскільки його культура значно ближча до європейської, ніж інших частин Бразилії. Вищий рівень життя, високий рівень культури, розвинена й структурована регіональна еліта цієї території суперечать з її периферійним трактуванням у центрі й відсутністю значного впливу на ситуацію в країні. Це вже тепер спричинило значні сепараційні рухи. Із загостренням кризи в Бразилії, найімовірніше, саме ця її частина дасть найпотужніший поштовх для розділення країни. Етнополітичне утворення, яке прогнозується на цій території, має шанси стати одним із найрозвиненіших у Південній Америці.
Етнічною основою Амазонії, яка прогнозується як окреме етнодержавне утворення, є консолідовані племінні об'єднання індіанців, що проживають у внутрішніх районах Бразилії. Значною мірою процесові консолідації індіанців у єдине ціле сприяли католицькі місіонери. Вони створювали місії, в яких селили представників різних племен і народів. Це вело до стирання границь між близькими за культурою та побутом племенами. Їхньою мовою ставав лінґуа-жерал з більшим відсотком індіанської лексики. Відірваності Амазонії від метрополії сприяв і сам колоніальний уряд, а пізніше й уряд незалежної Бразилії. Протягом тривалого часу існував закон, який забороняв тісні стосунки з індіанцями. В першу чергу це було зумовлено важкодоступністю амазонських лісів. З іншого боку, в такий спосіб було здійснено спробу припинити потік рабів-утікачів у джунглі. Масове освоєння Амазонії розпочалося тільки у ХХ столітті, проте воно стільки несло індіанцям цивілізацію, скільки вело до систематичного витіснення їх з їхніх земель. Це не раз провокувало збройний опір корінного населення. Тепер продовжується прокладання доріг крізь джунглі, а індіанці змушені покидати свої історичні території. Відповіддю на це є дедалі продуманіший та організованіший опір на політичному рівні. Інтенсивно розвивається політична еліта. Це, врешті, призведе до виокремлення Амазонії в незалежну державу. Адже розбіжності в інтересах населення Амазонії й інших частин Бразилії настільки великі, що в рамках однієї держави їхнє неконфліктне існування неможливе. На економічну доцільність такого кроку вказує й те, що джунглі Амазонії ще слабо розвідані щодо мінеральних ресурсів. Проте вже нині дуже цінним ресурсом є сам тропічний ліс. Адже на нього припадає значна частина кисню, виробленого на нашій планеті. Отже, він має загальнолюдське значення. В умовах екологічної кризи, яка загострюється, такий ресурс буде великим козирем у руках незалежної індіанської держави.
Етнодержавне утворення араваків виникне на основі штатів Родонія та Акрі. В цих штатах араваки проживають компактно та є достатньо сконсолiдованими. Араваки не задоволені прокладанням автодоріг крізь джунглі. Виокремлення в штати підтверджує їх культурну відособленість від решти індіанських народів Амазонії. Ці штати слабо зв'язані з метрополією та узбережжям. Та й бразильська верхівка мало зацікавлена у цих районах. Під час сепараційних процесів у сусідній Амазонії, безумовно, буде спостерігатися й сепарація араваків. Проте цей народ виразно виділяє себе з-посеред інших індіанських племен й, найімовірніше, не буде консолідуватися з ними. Та й для населення Амазонії єднання з араваками не надто бажане. Адже значна кількість араваків раніше проживала на всій території Амазонії. Ще й нині в багатьох її частинах збереглося аравакське населення. Якщо до Амазонії приєднаються аравакські штати, то розсіяне аравакське населення Амазонії не консолідується з іншими амазонськими племенами, відтак араваки, як сформований і розвинений етнос, претендуватимуть на панівне становище в усій Амазонії. Отже, можна прогнозувати виникнення тут незалежного утворення. Це дасть змогу аравакам зберегти свою національну автентичність, культурні та мовні особливості.
Можна розглядати також можливість виділення з Амазонії території штату Рорайма, що має значні етнічні особливості. Проте відсталість і малозаселеність цієї території практично не дає жодних підстав для її сепарації.
Межі.
Державне утворення метисів Пара-Амапа - штати Пара й Амапа. Столиця - місто Белен (сучасний адміністративний центр більшого із штатів).
Державне утворення мулатів Байя - штати Мараньян, Піауї, Пернамбуку, Сеара, Алагоас, Ріу-Гранді-ду-Норті, Параїба, Байа, Сержілі. Столиця - місто Салвадор (історичний та сучасний адміністративний центр штату Байя).
Державне утворення бразильців Бразилія - штати Мінас-Жерайс, Мату-Гросу-ду-Сул, Гояс, Еспіруту-Санту, Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, федеральний округ Бразиліа. Позаяк існує сильне суперництво між Сан-Паулу та Ріо-де-Жанейро, столиця, ймовірно, залишиться у місті Бразиліа.
Державне утворення населення південних штатів Парана - штати Ріу-Гранді-ду-Сул, Санта-Катарина, Парана. Найімовірніша столиця - місто Порту-Алегрі, що є центром сепараційних процесів, хоча можливий варіант столиці в місті Куритиба - політичному центрі нащадків індіанського населення Південної Бразилії.
Державне утворення індіанців амазонських лісів Амазонія - штати Амазонас, Рорайма, Мату-Гросу. Столиця - адміністративний центр штату Амазонас місто Манаус.
Державне утворення араваків Аравакія - штати Акрі та Родонія. Столиця - адміністративний центр Родонії місто Порту-Велью.
Болівія, Перу, Еквадор
Ці три країни розглядаються разом, оскільки етнополітичні процеси на їхніх територіях тісно взаємопов'язані. Тут проживає давній індіанський народ кечуа, який в доколоніальні часи створив могутню імперію інків. На сьогодні Перу є практично індіанською державою. Більшість населення розмовляє мовою кечуа значно ліпше, ніж іспанською. Зберігся національний дух. Багато опозиційних рухів називалися ім'ям інків Тупака Амару. Тому в майбутньому можна передбачити виникнення руху за об'єднання колишніх земель інкської імперії. Прогнозується, що до складу нової держави кечуа увійдуть території Еквадору, заселені кечуа, західні райони Болівії, де також проживають кечуа, більша частина території Перу. Саме через прагнення кечуа до державності Болівія від часу проголошення незалежності не була цілком єдиною. Зберігався чіткий поділ на гірські райони та східну рівнинну частину. Західна гірська частина, населена переважно індіанцями, значно розвиненіша. Тут зосереджена більша частина промисловості та більшість мінеральних ресурсів Болівії. Про сильний індіанський вплив свідчить і те, що у Болівії мови кечуа та аймара є державними поряд з іспанською. З самого початку створення Болівії її планувалося приєднати до Перу як одну з провінцій. Тепер болівійські кечуа культурно та мовно значно тісніше зв'язані з кечуа Перу, ніж з власним креольським та метисним населенням сходу країни. Серед індіанського населення спостерігається значний природний приріст, що веде до дальшого збільшення частки індіанців на заході. В умовах посилення Перу це стає одним із сприятливих чинників для сепараційних процесів у Болівії.
Процес етнічного розвитку Еквадору схожий з болівійським. Проте, на відміну від Болівії, тут більш розвинені прибережні райони, заселені переважно креолами та метисами. Саме тут сформувався економічний центр країни. Нині індіанці становлять понад половину населення Еквадору, абсолютна більшість з них - кечуа. Столиця країни розташована на території, де переважно проживають індіанці, тому їхній вплив на ситуацію в країні дедалі зростатиме. Тому активні сепараційні процеси можна прогнозувати серед іспаномовного населення узбережжя, консолідуючим центром якого є місто Гуаякіль. З іншого боку, з посиленням сусіднього Перу можна прогнозувати розвиток консолідаційних процесів між кечуа Еквадору та Перу. Для Перу східна частина Еквадору та болівійські території, заселені кечуа, стануть компенсацією за втрачений департамент Лорето, який, за прогнозами, відійде до державного утворення індіанців тропічних лісів на основі племен хіваро, пано, апаро. Серед цих племен зараз спостерігається суттєве посилення консолідаційних процесів, що зумовлено спільною боротьбою проти просування перуанців (кечуа) у джунглі з метою освоєння видобутку нафти, яка залягає на території проживання цих племен. Доходило навіть до зустрічі вождів племені з президентом Перу, на яких обговорювалася можливість припинення експансії промисловості на схід, оскільки вона руйнує ареал мисливських угідь індіанців, які прагнуть зберегти свій традиційний спосіб життя. Історично ці території ніколи не були під впливом кечуа-інків. Війська імперії завжди наштовхувалися на жорсткий опір. Індіанці сьєрри (джунглів) мають і свій культурний та консолідуючий центр - місто Ікітос. Що стосується економічної "компенсації", то родовища східної частина Еквадору замінять новій перуанській державі Кечуа нафтові поклади, втрачені з виникненням державного утворення на території Лорето.
На території сучасних Перу та Болівії навколо озера Тітікака прогнозується також виникнення етнодержавного утворення народу аймара. Протягом багатьох віків аймара чинили активний спротив експансії інків. Їм вдалося зберегти мову, культуру. Вони виразно ідентифікують себе як окремий народ, достатньо розвинений і структурований. Аймара мають значний потенціал для економічного та культурного розвитку. У Болівії вони населяють найрозвиненіші в економічному плані райони. Аймара мають історичні прецеденти державності в епоху середньовіччя. Не раз відбувалися спроби відновити державність у XIX і на початку ХХ століть. Маючи потужний консолідуючий центр місто Ла-Пас, аймара безсумнівно здатні створити незалежну державу.
Межі.
Еквадор (держава іспаномовних еквадорців) - узбережжя сучасного Еквадору: провінції Есмеральдас, Монабі, Гуаякіль, Гуаранда, Мачала, Лоя. Столиця - місто Гуаякіль.
Кечуа (етнодержавне утворення народу кечуа) - більша частина території сучасного Перу, крім департаментів Лорето, східних частин департаментів Могуечуа, Пуно та Такна; більша частина території сучасного Еквадору, крім прибережних провінцій; болівійські провінції Кочабамба, Оруро, Потосі, Чукісака (крім крайнього сходу), Таріха (крім сходу), північна частина провінції Ла-Пас, південний схід провінції Бені. Столицею, імовірно, стане місто Куско, яке в культурному та історичному плані значно потужніше від Ліми і є консолідуючим центром всіх кечуа.
Болівія (етнодержавне утворення іспаномовного населення східної частини сучасної Болівії) - сучасні болівійські провінції Пандо, Санта-Крус, Бені (крім південно-західної частини), східні частини провінцій Таріха та Чукісака. Столиця - адміністративний центр провінції Санта-Крус місто Санта-Крус-де-ла-Сьєрра.
Лорето (етнодержавне утворення індіанців тропічних лісів басейну ріки Укаялі) - перуанський департамент Лорето. Столиця - місто Ікітос.
Аймара (етнодержавне утворення народу аймара) - болівійська провінція Ла-Пас (крім північної частини); східні частини перуанських департаментів Могуечуа, Пуно і Такна. Столиця - місто Ла-Пас.
Колумбія
Колумбія є однією з найбільших поліетнічних держав Південної Америки, в якій міжнаціональні проблеми тісно переплелися з політичними. Особливо це помітно стосовно півдня країни, який практично не контролюється центральним урядом Боготи. Його контролюють наркотичні синдикати, до складу яких входить в основному індіанське населення. Також тут дислокуються найбільш екстремістські ультраліві організації бойовиків, які є армією наркобаронів. Тобто вже тепер можна говорити, що тут склалася цілком самостійна система влади, яка має форму диктатури кримінальних структур. Позаяк ця система влади має майже повну підтримку місцевого населення, численні спроби колумбійської влади знищити її (навіть за великої підтримки інших країн Америки) навряд чи можуть мати успіх. Ці спроби лише розхитують колумбійську державу, поширюючи стан, близький до громадянської війни, на всю територію країни. Найефективнішим способом ліквідації на цій території осередка злочинності, що його без перебільшення можна вважати всесвітнім лихом, може були надання повної незалежності корінним народам цієї території, а також надання міжнародної економічної допомоги для розвитку нової країни. Якщо місцеве населення не матиме потреби захищати свої інтереси від колумбійської влади, йому перестануть бути потрібними як ультраліві бойовики, так і наркобарони, фінансову вигоду від співробітництва з якими (а вона для населення є мізерною порівняно з прибутками наркобаронів) може з надлишком компенсувати міжнародна допомога. Більше того, міжнародне сприяння й вихід території з міжнародної ізоляції суттєво прискорить її економічний розвиток, що немислимо в теперішній ситуації. Основу населення цієї території становлять племена чібча, які перед приходом колонізаторів вже мали державні утворення і тому змогли організувати сильний опір першим завойовникам. Нині вони контролюють територію свого проживання, незважаючи на постійну боротьбу проти них уряду та армії. Інциденти із захопленням бойовиками американських заручників у січні 1999 р. (головною умовою звільнення було повернення племені ува їхніх споконвічних земель, конфіскованих урядом під промислову забудову та сільськогосподарські угіддя) ще раз підтверджують активне прагнення індіанців до суверенітету й здатність досягнути його, використовуючи будь-які способи боротьби.
Наступним джерелом сепарації може бути Антіохія, яка заселялася переважно басками, грузинами, арабами, які не допускали змішування ні з індіанським населенням, ні з іспанцями. Вони й дотепер тримаються відособлено. На їхній території розташована значна частина промислових підприємств Колумбії. Багато торговців також належать до представників басків та грузинів. Все це веде до формування нової етнічної спільноти, яка захоче відокремитися, щоб мати ліпші умови для дальшого розвитку, а не витрачати свого потенціалу для задоволення чужих інтересів, не витягувати економічно відсталі райони внутрішньої Колумбії.
У північно-східній частині Колумбії також формується специфічний етнос. Його основою є переважно негритянський етнічний елемент. Це зумовлено розвитком у цьому регіоні плантаційного господарства, для чого з Африки було завезено велику кількість рабів. На сучасному етапі етнічного розвитку це спричинило такі суттєві відмінності від решти країни, що дає змогу говорити про "колумбійське Конго". Рано чи пізно негри Колумбії будуть добиватися незалежності. В умовах сепарації інших етнічних груп і загальної нестабільності це, найімовірніше, призведе до виникнення нової держави Магдалена (за назвою ріки, в нижній частині басейну якої лежить ця територія).
Провінція Чосо за складом населення та географічними умовами близька до Панами. Під час сепараційних процесів населення цієї території, імовірно, не захоче ніі відійти до Антіохії, ні залишитися в Колумбії. Та й для незалежності ця територія не має жодних умов. Тому найімовірніше, що ця провінція приєднається до Панами. Під час проголошення незалежності Панами вже була спроба так зробити, але урядові війська Колумбії придушили цей виступ.
Центральна частина країни, що нині є метрополією, після завершення сепарації етнічних територій залишиться державою колумбійців і збереже теперішню назву країни.
Межі.
Магдалена - провінції Цесар, Ля Гуаїра, Магдалена, Болівар, Сукре, Кордоба, Барранкілья. Столиця - місто Барранкілья.
Антіохія - провінція Антіохія. Столиця - місто Медельїн.
Какета (держава індіанців) - провінції Потумайо, Амазонас, Какета, Ваупес, Гуанія, Вічада. Ймовірна столиця - місто Міту.
До Панами - провінція Чосо.
Колумбія - решта території сучасної Колумбії. Столиця - місто Богота.
Венесуела, Гайана, Суринам, Французька Гвіана, Фолклендські Острови
У Венесуелі якихось територіальних змін не передбачається. Можна розглядати варіант утворення держави індіанців карібі на півдні країни. Проте ці племена перебувають на надто низькому щаблі розвитку і не зможуть за прогнозований час створити власну державу. Крім карібірів, у Венесуелі не проживають якісь великі общини інших народів, здатні створити власну державу. Столицею, очевидно, залишиться місто Каракас.
Гайана має досить поліетнічне населення, проте на сьогодні не помітно якихось сепараційних тенденцій. Швидше за все, на основі індійського, англійського, негритянського та індіанського елементів сформується єдина нація. Внутрішні райони країни важкодоступні й натепер не мають значної економічної цінності. Отже, Гайана, ймовірно, залишиться у своїх теперішніх межах зі столицею містом Джоржтаун.
Ситуація в Суринамі така ж, як у Гайані, тому тут також не передбачається територіальних змін. Столицею залишиться місто Парамарибо.
Французька Гвіана у недалекому майбутньому, ймовірно, здобуде повну незалежність, тобто стане державою Гвіана. Вже сьогодні, маючи статус заморського регіону, вона володіє широкою автономією. Столицею буде місто Кайєна.
Щодо Фолклендських островів, то тепер Велика Британія надала їм досить широку автономію в управлінні внутрішніми справами. На островах склався окремий англомовний етнос, який усвідомлює свої інтереси і готовий до незалежності. Основною причиною, що досі стримує фолклендців від цього кроку, є загроза захоплення Аргентиною, яка вважає острови своєю територією, і через це вже були значні збройні сутички між Аргентиною та Великою Британією. Проте з розвитком процесів демократизації в Аргентині й розробкою міжнародних гарантій основну перешкоду для незалежності островів буде усунуто, й Фолкленди, очевидно, стануть незалежною державою. Столиця - місто Порт-Стенлі.
|